'ВЧИТЕЛЯ' РОСІЙСЬКОГО НАРОДУ

Коли з’являються повідомлення про те, що той чи інший діяч культури або політики закликає російський народ одуматися, покаятися, йти якимось іншим шляхом, то мене буквально острах бере. По-перше від прізвищ глашатаїв совісті: Рапопорт, Ахеджакова, Гозман, Каспаров, Фейгін, Гельман, Невзлін, Бабченко, Муждабаев, Райтшустер, Гольдфарб. Хочеться запитати - а ви чого російських то закликаєте? А по-друге, каяття, це процес суто особистий.Це з розуму всі сходять разом, від радості, горя, від футболу. А ось покаяння - це віч-на-віч з совістю. А коли старезна бабуся виходить на трибуну і б’є себе кулачком у старезну груди від імені всього народу, це викликає як мінімум відразу. Відразу розумієш, що цим кулачково-дробітельним ефектом бабулька робить рекламу собі, щоб не забували її старезну. Та й чому ми повинні в чомусь каятися ?! Тисячу років російська держава відчайдушно відбивалося від всіх можливих завойовників. Тільки в цьому столітті нас тричі намагалися знищити як націю, два рази німці і один раз більшовики. І кожен раз відродження країни відбувалося потім і кров’ю російського народу. Нас водили з одного історичного глухого кута до іншого, доводячи до відчаю і бунту. І після цього в чомусь каятися? Це Гозман повинні каятися, що кожен раз вони очолювали це саме рух в нікуди, придумуючи бадьорі гасла кожної правлячої банди, а потім акуратно розвертаючись по волі нової течії матеріальних потоків. Починати треба з себе, панове провідні в нікуди.

Євген Сартіні



ЩЕ ПОЧИТАТИ